Палац Потоцьких
Центральний корпус ансамблю
48°41′ пн. ш. 28°52′ сх. д. / 48.68° пн. ш. 28.87° сх. д. / 48.68; 28.87
Статус	невідомий
Статус спадщини	пам'ятка архітектури національного значення України
Країна	Україна : ISO3166-1 alpha-3:UKR; ISO3166-1 цифровий:804;
Розташування	Тульчин
Тип будівлі	палац
Архітектурний стиль	ранній класицизм
Автор проєкту	Архітектор Жозеф Лакруа (також здійснював і будівництво), можливо, за участю архітектора Лятура і художника Йогана Баптиста Лампі
Засновник	Станіслав Щенсний Потоцький
Будівництво	1781 — 1785
Стан	реставрація
Палац Потоцьких (Тульчин) (Україна)
Палац Потоцьких у Вікісховищі

Палац Потоцьких — пам'ятка архітектури у Тульчині в стилі класицизм 2-ї половини 18 століття. Під час Української революції 1917—1921 в палаці діяла лічниця вояків УГА, хворих на тиф^[1].

Палац почали будувати 1782 року за проектом французького архітектора Лакруа на замовлення представників родини Потоцьких. Спочатку Потоцькі проживали у так званому Старому палаці, побудованому 1757 р. Після переїзду на Правобережну Україну вони власне і розбудували свою резиденцію в Тульчині. Після Другого Поділу Речі Посполитої у 1793 році граф Станіслав Щенсний Потоцький, тодішній власник маєтку, перейшов на службу до російської імператриці Катерини ІІ і отримав ранг генерала-аншефа. Перехід на бік російської імператриці був зрадою щодо Польщі, але дозволяв зберегти всі маєтки магната в Україні.

Власник садиби, Станіслав Щенсний (в історіографії його ім'я також передається як Станіслав Фелікс Потоцький, Станіслав Фелікс Щенсний Потоцький, Фелікс Потоцький, Щенсний Потоцький тощо) був одним з найбагатших людей краю і мав 165 000 кріпаків (дослідження різних часів дають зміни у кількості залежного населення. В історіографії зустрічається і цифра, що Потоцькому належало 130 249 «ревізьких душ»).

У часи володарювання та господарювання Потоцьких це був розвинений ансамбль декількох споруд. Садиба магната мала:

• Палац і два бічні флігелі,
• картинну галерею,
• бібліотеку (17.000 томів),
• невелику друкарню,
• манеж,
• турецькі лазні,
• стайні (зруйновані),
• оранжерею,
• декілька службових приміщень,
• садибний театр; мав репертуар, що складався з 5—7 опер та 2—3 концертів, а трупа налічувала до 200 акторів. Найближчий подібний аналог був лише в садибі Сапег — Ружани (нині Білорусь, суцільна руїна).
• Парк на 10 гектарів з назвою «Хороше» (садівник англієць Міллер). У пейзажному парку, закладеному у 1780-ті роки, переважали сосни та італійські тополі. Була і своя мережа каналів і ставків. Галявини парку прикрашали альтанки, фонтани, скульптура.

Кількома підземними спорудами, тунелями палац Потоцьких з'єднувався з іншими об'єктами Тульчина. Підземелля залишилися з середньовіччя і використовувалися для схову від нападників, зокрема турків, а також графом Потоцьким у своїх цілях.

Після смерті графа Станіслава Щенсного, Тульчин, як і всі інші його маєтності, дістався Софії Потоцькій. Синам  також хотілося палаців, грошей і красивого життя, не гіршого, ніж у матері. І у 1820 році, коли Софія була поза Поділлям, двадцятирічний Мечислав, узявся самовільно господарювати в Тульчині. Заволодів усім, що було в маєтках, — навіть маминими коштовностями. Награбовані кошти син вивозив за кордон, куди згодом і сам переїхав.

Мечислав неодноразово сидів у в’язницях. Звідки йому вдавалося тікати.Отримавши закордонний паспорт та прихопивши з собою меблі, картини, зброю та порцеляну з Тульчина, дістався Парижа, де вдало грав на біржі і примножував статки. А тим часом комісія, що керувала маєтком графа, доки він був у засланні, продала родинний архів Потоцьких як макулатуру одеським купцям.^[2]

Старий палац — головне приміщення ансамблю, на 2 поверхи. Фасад палацу на парадний двір (курдонер) має відкриту лоджію в 10 колон іонійського ордеру. Будівля мала сполучення з бічними флігелями через заокруглені галереї, одна з яких (ліворуч) зруйнована до підмурків. Великий за розмірами ансамбль за поземним планом нагадував літеру П, відкриту на місто. Трохи краще збережений Флігель праворуч має наскрізну арку (подібна у флігеля ліворуч закладена.) Наскрізні арки прикрашені трикутними фронтонами, в тимпанах яких горельєфи з військовими атрибутами.

Первісне розпланування в палаці — анфіладою. Склепіння — пласкі. Палац мав стінописи доби класицизму (не збережені).

Раніше палац містяни полюбляли називати Тульчинським Версалем. В цьому місці проводили світські прийоми та масштабні бали.^[3]

З 1975 р., за СРСР, офіційно оголошено про початок реставрації, яка так й не була завершена.

З 1984 р. у палаці розміщується Тульчинське училище культури, з факультетами підготовки:

• Народна художня творчість;
• Інформаційна, бібліотечна та архівна справа;
• Хореографія.

2008 р. у палаці проходив міжрегіональний фестиваль народної творчості, образотворчого і гончарного мистецтва та хорових співів, присвячений М. Леонтовичу

З 2017 р. у палаці почали проводити фестиваль «OperaFest»

• 
  Ворота (2020)
• 
  Головний корпус та правий флігель (2013)
• 
  Головний корпус (2020)
• 
  Правий флігель (2013)
• 
  Лівий флігель (2013)

• Багацька Л. Трійкою коней по підземеллю // Український тиждень. — 2010. — 21 липня.
• Вігуржинський В. Палац Потоцького [Текст]: фотоальбом. — Вінниця : Консоль, 2017. — 20 с. — (Тульчин крізь час).
• Чубіна Т. Тульчинський палац Потоцьких як осередок культурно-мистецького життя

• Сайт присвячений палацу
• Все про Палац на сайті міста Тульчин — tulchin.org.ua
• Палац у Тульчині на фільмі з дрона (2018).